Передсвятковий.

Пошепки – У мово чоловіка завтра ювілей! Полтійнік!! Ітітьколотіть! Раніше я думала, що пісят – це все, якщо в інвалідних візках, то все в шкарпетках вовняних вдома сидять і кашляють.
Як змінюється наша думка з віком.
Ех, казала мені мама – у п’ятдесят ще потрібно все!
Я, звичайно дуже рада, що у нього свято і все таке. Тим більше, що плаття таки вижило і завтра іде в ресторан.
Сьогодні згадали, що потрібні б фотки. Стали думати – хто нас збереже. Нічо не придумали. Буду завтра дзвонити друзям.
Я розумію, що хороша дружина вже б не тільки фотографа, але вже і клоуна і циган з ведмедями б організувала. Але то хороша.
А я!! Я змайструвала торт. Ось! збиралася мало не тиждень. Рецепт незнайомий і натхнення немає. А я не можу без натхнення. Це ж не млинців напекти. Не знаю, сьогодні зробила, завтра вранці ізукрашена і вам покажу.
Я думаю, тільки ви і оцініть. Тому як чоловік уже бачив в незакінченому вигляді – ніяких емоцій. Черствий, безсердечний людина. Дай Бог йому здоров’я.
І так, плаття! Сукня покажу обов’язково. правда, стільки про нього писала, що вже незручно.
Воно звичайне! Ніяких тобі люрексом або оборок в підлогу, розшитих діамантами. Ну, на худий кінець – стразиками. Теж нету.

Leave a Reply