Дізнався тут околицею, що місцеві пахани мене замісили.

Розслаблено дивлюся стрічку і бачу, що оренбурзьким віртуальним крутишкам я какбЕ не до вподоби припав. Від так фокус. У хлопців виявляється тут свій міжсобойчик, все за ролями, а мене, бач, за погану поведінку в курнику – відшмагали. Даж не знаю як тепер бути.

Самооцінка як дірявий молочний пакет здувається зі сльозами на очах …
Рефлексія душить …
У хвилюванні Тереблю клаву …
Робята, ну вибачте, а?
:)

Ну а тепер серйозно.
До свого п’ятого десятку я досить втомився (мож, звичайно, і рано, але чого вже), щоб говорити те, що потрібно якимсь іншим, займати пози, приємні якимсь іншим і гублячи кал бігти будуватися по свистку якихось інших. Паче того, коли ці «якісь інші» – люди мною ціновані не особливо.
Ті, хто мене знає ближче, не відчуває сумнівів, що право на свою власну думку я цілком заслужив і легко підірву це право обгрунтувати будь зустрічному-поперечному.
Про існування пікейних мережевих королів Орена я не знав до появи в рідині, як не знає про них переважна більшість жителів нашого запорошеного міста, що намагаються робити щось не лише язиком і мишкою. Ну тепер знаю. Ну і хрін з ними.
Тут справа така. Хула вона не сама по собі. Хула – вона дивлячись від кого. Лайка деяких персонажів – заохочення саме по собі. На мій сільських смак – це якраз той випадок

Leave a Reply