Про інверсію настроїв

Погода в Пітері непередбачувана деколи. І, не встигнувши наздогнати сонячного зайчика, який звернув за ріг, ти реально ризикуєш зустрітися там з підкараулив тебе зливою, який ховає за спиною грозу і град. Але пост не про погоду, а про те, як я нещодавно став свідком різкої зміни полюсів настрою у не пов’язаних між собою людей.

Іду по вулиці. Бачу. Назустріч крокує усміхнений на весь фарфор молодий чоловік. Нагламурена. Радісний, що твій кіт у сметані. Безкарно сяє весь, аж бізнесменам в малинових Бентлі завидно, а не те, що пересічному держслужбовцю.
Хлопець несе в руках величезну оберемок, немає не квітів, повітряних кульок. Рожевих і срібних. Люди озираються на нього, ховаючи посмішки. А його розпирає всього. Добре людині.
І раптом!
Проїжджаючих повз машин, непізнаний викидень АвтоВАЗ, облила його з калюжі з ніг до голови брудною водою … Напис на бортах «На Берлін» як би підказувала, куди водій так поспішав.
Для хлопця це було потрясінням. Ні, навіть не так. А ось так: потрясіння! Він, звичайно, встиг щедро, в три шари затонувати ту машину добірним матом, але ось настрій у нього від цього не покращився. Єдиною втіхою ймовірно стала можливість люто тріскати і рвати ті кульки, розкидаючи і штовхаючи ні в чому не винні гумові клапті …

Торохтить і поскрипуючи, ескалатор пекельної станції «Чернишевська» піднімав мене вгору, до довгоочікуваного світла.
Поруч зі мною стояв суворо-нещасний мужик. Особа все покарябано, зламаний ніс сопе і присвистую, що твій чайник, під обома очима синці. Навіть повітря навколо нього якийсь похмурий і наелектризований ненавистю до навколишнього світу. От уже точно у когось деньок не задався.
Але тут через ніг стоїть попереду нас тітоньки визирнула дівчинка і, подивившись на цього мужика, сховалася назад. Знову виглянув, повивчати його покришеним в дрібний вінегрет особа і знову сховалася. Потім знову виглянула і усміхнулася йому своєю усмішкою, прикрашеної ямочками на щоках. Мама одернула її за руку, але дитину вже було не зупинити. Вона посміхалася чоловікові і будувала оченята.
І сталося маленьке диво: людина, імовірно готував план знищення Всесвіту, відтанув і теж посміхнувся їй у відповідь розбитими губами. Я буквально шкірою сприймав дотиком, як його аура змінила колір, і настрій здійнявся до небес. Його день (а заодно і Людство) був безнадійно врятований.

Чому я раптом згадав? Просто ось вчора дочекався відповіді на свій лист. У передчутті оного я цвів і пах, і настрій був відмінним. Але довгоочікуваний відповідь була проста до неподобства: Ви нам не підходите.
Ось і все. Я засмучений, тому в Пітері дощ.

Leave a Reply