Трагедія на Кубані – кінець путінізму

http://sobesednik.ru/dmitrij-bykov/20120718-dmitrii-bykov-tragediya-na-kubani-konets-putinizma

Офіційні зведення з Кримська надзвичайно оптимістичні: відновлено водопостачання, у всі будинки повернувся світло, а головне – Володимир Путін ще раз відвідав місто і пообіцяв, що всі його мешканці зможуть взяти участь у визначенні збитків. Тобто, грубо кажучи, яку суму назвуть, таку й отримають.

Неофіційні зведення, якими забита Мережа, виглядають або наклепом (за новим законодавством), або панікою, яку сіють іноземні агенти (знову ж за новим законодавством). Ні, я можу, звичайно, зрозуміти людей, які все втратили і додатково змушені зараз серед спеки і смороду відновлювати господарство.

Постраждалим взагалі здається, що їхній біль – найголовніша, і вони в своєму праві. Але не можуть же вони ТАК перебільшувати? Ось розійшлося з соціальних мереж повідомлення співробітника місцевої станції техобслуговування, де в тому числі оглядають і лагодять швидкі. Так співробітники цих швидких – знову сарафанне радіо! – Стверджують, що кількість трупів перевалила за дві тисячі. Що місто в інформаційній блокаді. Що місцеві жителі зібралися 16 липня громити міську адміністрацію, до них хотіли підтягнутися новоросійські і Геленджікской, і тоді в кримських оголосили карантин – нібито за санітарно-гігієнічних міркувань.

І кому вірити? Панікувати не хочеться, та воно зараз і небезпечно. Влаштовувати політичні спекуляції на трагедії – взагалі остання справа. Уподібнюватися стародавнім китайцям, які вважали, що при доброму правителя не буває стихійних лих? Звинувачувати в повені нещасного кримського мера, який опинився крайнім? Але при всіх цих міркуваннях я нічого не можу вдіяти з тим, що в глянсові репортажі з відроджуваної Кримська не віриться ні хвилини, а в пости про карантин, смороді й передбачуваному погромі адміністрації – віриться. Почасти, до речі, тому, що я бачив Кримськ після повені своїми очима і розумію, що відновлення його – довга і важка справа, а відновити довіру до влади важче, ніж відбудувати тисячі будинків.

Атмосфера в місті була не панічна, а грізна. Люди там південні, до смирення мало схильні. І чомусь – дійсно, чому раптом? – З Кримська я приїхав з виразним відчуттям: це початок кінця так званого путінізму.

Чи не Болотна, а ось це. Тому що путінізм в кінцевому підсумку – саме система, при якій приватний людина нічого не коштує, а інтереси народу рішуче розходяться з інтересами держави.

Не працює ця система – не оповіщає, не рятує, не лагодить. А коли у неї трапляється серйозний збій – закриває всю інформацію, і крапка.

Leave a Reply